Чому сумує, плаче дзвін І біль сердець в одне єднає? Що розповісти хоче він, Про що сьогодні нагадає?
Тривожні спогади ураз Свічки очима розіп’яли, Немов з минулого до нас Вони із докором казали:
- Хто відповість за ту біду, Що голодом людей косила, Що в Україні не одну Убила гордість, пісню, силу?
Не встануть свідки із могил. Вони й тоді не говорили, Бо голод їх позбавив сил… А за селом росли могили…
Встає історія з пітьми, Словами фактів промовляє І хоче, щоб судили ми, Бо заповіт від мертвих має.
Вона бідою, горем вчить, Щоб не забулось незабутнє, Бо там, де пам'ять не мовчить, Там щастям повниться майбутнє.
